Ціна мовного питання

Питання запровадження двох державних мов неодноразово підривало тимчасове затишшя в засобах масової інформації і в головах та серцях людей.

Прихильники ідеї апелюють до забезпечення прав меншини, а противники – до забезпечення історичної справедливості. І ті і другі матимуть масу аргументів від історичних утисків до Європейської хартії регіональних і міноритарних мов (а саме так перекладається той багато згадуваний документ, якого мало хто взагалі читав).

Медіа в основному дискутують на тему забезпечення прав ідентичності груп громадян і загроз для неї, а не ціни питання. В момент дискусії про запровадження двомовності багато разів посилаються на приклади Канади і Швейцарії, де багатомовність працює на практиці, хоча і історичні причини її появи — зовсім інші. Як правило, ніхто не звертав уваги на ціну питання для країни, впливу такого розв’язання на витрати з бюджету на забезпечення функціонування двомовності при збереженні інтегральності управління державою.

Запровадження двомовності фактично означає, що громадянин звертається до установи державної адміністрації мовою, яка йому звична, а службовець установи ЗОБОВЯЗАНИЙ відповісти йому такою ж мовою. Тобто, двомовність державного службовця чи працівника бюджетної сфери, означає не одномовність на вибір, а двомовність в обов’язковому порядку. Посадовець, який ними не володіє не може пройти переатестації і залишитися на держслужбі. Держава отже, дбаючи про комфорт громадян, має забезпечити володіння двома мовами всього державного апарату.

Таким чином, якщо вести серйозне впровадження двомовності, слід або вчити весь державний і самоврядний апарат Двомовності, або припинити вдавати що ми це робимо, бо в результаті погано запланованої і погано профінансованої реформи, вона працювати не буде, як це вже неодноразово ми бачили в минулі роки.

Основою володіння мовою є її вивчення та постійне використання, тобто для успішного запровадження двомовності, держава Україна повинна провести масштабне навчання всього чиновницького апарату. Україна – велика держава, і апарат в нас немаленький. Розробники скандального законопроекту чомусь про це не згадали.
Підрахуємо скільки його в нас – отож:
392 тисячі державних і муніципальних службовців та порядку 600 тисяч персоналу працівників МВС, тобто близько мільйона осіб. Цифра не включає в себе ще півмільйона бюджетників — вчителів, лікарів, комунальних та рятувальних служб.
у бюджетних установах також працюють особи, що не є держслужбовцями, а їх теж треба рахувати.

Отже розрахуємо без емоцій кошторис навчального компоненту Державної програми запровадження двомовності для мільйона службовців.
— типова програма мовного навчання складає близько 160 годин.
— стандартна ставка викладачів в системі центрів підвищення кваліфікації на сьогодні 50 гривень за годину, для того щоб при існуючих податках і відрахуваннях їх виплатити викладачеві, слід закласти в бюджет 79.2 гривні.

Після нескладних підрахунків отримуємо суму 12.7 мільярда гривень.
Якщо брати всіх бюджетників які фактично надають послуги населенню – це і лікарі, і вчителі, і комунальники, кількість людей, яких треба вчити зросте до 1.5 млн осіб, а вартість навчання – 19.2 мільярда – це залпом, одномоментно.
При ротації кадрів в 20% у державній службі (а в середньому таку цифру дає Нацдержслужба) щороку на до навчання такої кількості нових працівників держслужби треба закладати 20% цієї суми – майже 4 мільярди щороку. Якщо такою програмою охоплювати виключно згадані майже 400 тисяч державних і муніципальних службовців, то і так виходимо на майже мільярд щороку.

Це якщо підходити до виконання програми по науці, так щоб був результат.
А в деяких регіонах, таких як Крим, службовці повинні володіти трьома мовами. А ще ж з огляду на Угоду про Асоціацію з ЄС, треба щоб частина службовців володіла мовами ЄС. А треба ж ще, щоб існуюча система навчання мала спроможність пропустити через себе таку кількість учнів, а вона до цього явно не готова. Щороку професійну програму ВСІХ напрямків, проходить не більше 13-15%, а за розпорядженнями Нацдержслужби має проходити 33%. тобто навчання заздалегідь нереальне.

160 годин до речі — це навчання в межах робочого часу, це повний місяць вирубаний з життя службовця, в сумі це становить 83 з половиною тисячі людино-років держслужбовців, за які ми платимо і які не призведуть до росту якості послуг службовців і які не будуть використані на корисніші результати для суспільства.

При тому не забуваємо, що жодна політична партія(окрім маргіналів), жоден український Президент не ставить під сумнів нашу стратегічну мету інтегруватися з ЄС, а це вимагає знання робочих мов країн ЄС для наших держслужбовців. Для порівняння — за діючою Державною Цільовою програмою підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації держслужбовців з питань європейської та євроатлантичної інтеграції на 2008-2011 на компонент вивчення мов країн ЄС дерслужбовцями виділялося аж цілих 9.15 мільйона гривень на чотири роки — на три-чотири порядки менше ніж реально має коштувати впровадження двомовності.

На додаток до згаданого навчання, потрібно прийняти в держслужбу нових людей вести паралельну документацію двома мовами, а для них треба нові офіси, їх треба опалювати,
для додаткових документів треба нові архіви, подвійну кількість паперу і тонеру для принтерів, нові меблі , знову ж додаткові площі це все десь тримати. це також будуть мільярди гривень.
Нюанси про друк виборчих бюлетенів двома мовами, встановлення дубльованих назв вулиць, як у Бельгії, яка стоїть на межі розпаду, через мовне питання, взагалі не хочеться обговорювати.

Якщо рахувати чесно, то ми отримаємо суму, яка наближається до 10% дохідної частини державного бюджету держави. Можна сперечатися про тривалість мовного навчання, але у всіх варіантах кінцева цифра вимірюється мільярдами гривень.
В перерахунку ця цифра складе в середньому 760 мільйонів гривень на кожну область. Якщо взяти, що в середній області 20 районів, то на район сума складатиме близько 40 мільйонів.

Думаю за ті гроші можна повністю модернізувати всі районні лікарні країни. включно з повним утепленям стін корпусів, заміною вікон, батарей, котельні, даху, лікарського обладнання і ще й на кілька машин швидкої залишиться. і саме це втратять нещасні платники податків, за чий рахунок це все мало б відбуватися.

Нагадаю, що поставити мости через всі залізничні переїзди України за словами першого віце-прем’єра України Андрія Клює ва після аварії автобуса на переїзді 2 роки тому, треба було близько 2х мільярдів.
До речі, весь бюджет української освіти на сьогодні складає 19.7 мільярда, а охорони здоров’я — 5.

Окрім того втрати бізнесу України від втрати ринків, недоотриманих прибутків музичної та кіно-індустрії, видавництв сягнуть близько мільярда гривень щорічно.

Звернімо увагу на те, що практично всі країни, де двомовність реально функціонує, є БАГАТИМИ країнами і входять в верхівку найрозвинутіших країн світу, і мабуть тому можуть собі це дозволити.

Політики, ви впевнені, що країна готова платити таку ціну? Ви впевнені що нам нема більше куди дівати гроші? Ви впевнені, що ви взагалі адекватні, пропонуючи країні такі витрати в момент кризи і позичання десятків мільярдів доларів за кодоном для латання дір бюджету? У вас там у ВР змагання за те, хто більше наших податків змиє в унітаз?