На злобу дня
Воскреснем ли когда от чужевластья мод?
Чтоб умный, добрый наш народ
Хотя по языку нас не считал за немцев.
А. Грибоедов
До вас слово моє, о братія моя українськая возлюбленная.
Великая туга осіла мою душу. Чую, а іноді і читаю: ляхи дрюкують, чехи, серби, болгаре, чорногори, москалі — всі дрюкують, а в нас анітелень, неначе всім заціпило. Чого се ви так, братія моя? Може, злякались нашествія іноплеменних журналістів? Не бійтесь, собака лає, а вітер несе. Вони кричать, чом ми по-московській не пишемо? А чом москалі самі нічого не пишуть по-своєму, а тілько переводять, та й то чорт зна по якому. Натовкмачать якихсь індивідуалізмів тощо, так що аж язик отерпне, поки вимовиш. Кричать о братстві, а гризуться, мов скажені собаки. Кричать о единой славянской литературе, а не хотять і заглянуть, що робиться у слов’ян!
Чи розібрали вони хоч одну книжку польську, чеську, сербську або хоч і нашу? Бо і ми таки, слава Богу, не німці! Не розібрали. Чом? Тим, що не тямлять. Наша книжка як попадеться у їх руки, то вони аж репетують та хвалять те, що найпоганше. А наші патріоти-хуторяни й собі за ними. Преочаровательно в чарах тих ось що: жиди, шинки, свині і п’яні баби. Може, це по їх утонченной натурі і справді добре. А на наші мужицькі очі, то дуже погано. Воно й то правда, що і ми самі тут трохи винні. Бо ми не бачили нашого народу — так, як його Бог сотворив. У шинку і наш, і москаль, і навіть німець — всі похожі на свиню, а на панщині, то ще поганше. У хату прийти до його або до себе покликать по-братерській не можна, не можна, бо він злякається, та, може, ще й те, що він пізнає дурня у жупані.
Прочитали собі по складах «Енеїду» та потинялись коло шинку, та й думають, що от коли вже ми розпізнали своїх мужиків. Е ні, братики, прочитайте ви думи, пісні, послухайте, як вони співають, як вони говорять меж собою шапок не скидаючи, або на дружньому бенкеті як вони згадують старовину і як вони плачуть, неначе справді в турецькій неволі або у польського магнатства кайдани волочать, — то тойді і скажете, що «Енеїда» добра, а все-таки сміховина на московський шталт.
Отак-то, братія моя возлюбленная. Щоб знать людей, то треба пожить з ними. А щоб їх списувать, то треба самому стать чоловіком, а не марнотрателем чорнила і паперу. Отойді пишіть і дрюкуйте, і труд ваш буде трудом чесним.
А на москалів не вважайте, нехай вони собі пишуть по-своєму, а ми по-своєму. У їх народ і слово, і у нас народ і слово. А чиє краще, нехай судять люди. Вони здаються на Гоголя, що він пише не по-своєму, а по-московському, або на Вальтер Скотта, що й той не по-своєму писав. Гоголь виріс в Ніжині, а не в Малоросії — і свого язика не знає; а Вальтер Скотт в Эдемборге, а не в Шотландії — а може, і ще було що-небудь, що вони себе одцурались. Не знаю. А Борнц усе-таки поет народний і великий. І наш Сковорода таким би був, якби його не збила з пливу латинь, а потім московщина.
Покойний Основ’яненко дуже добре приглядався на народ, та не прислухався до язика, бо, може, його не чув у колисці од матері, а Гулак-Артемовський хоть і чув, так забув, бо в пани постригся. Горе нам! Безуміє нас обуяло отим мерзенним і богупротивним панством. Нехай би вже оті Кирпи-гнучкошиєнки сутяги — їх Бог, за тяжкіє гріхи наші, ще до зачатія во утробі матерній, осудив киснуть і гнить в чорнилах, а то мужі мудрі, учені. Проміняли свою добру рідну матір — на п’яницю непотребную, а в придаток ще і -въ додали.
Чому В. С. Караджич, Шафарик і іниє не постриглись у німці (їм би зручніше було), а остались слов’янами, щирими синами матерей своїх, і славу добрую стяжали? Горе нам! Но, братія, не вдавайтесь в тугу, а молітесь Богу і работайте разумно, во ім’я матері нашої України безталанної. Амінь.
А щоб ви знали, що труд ваш не мимо іде — і щоб не дуже чванилась московская братія своєю Ростопчиною — то от вам «Свяченая вода»; написано панночкою, та ще й хорошою, тілько не скажу якою, бо воно ще молоде, боязливе.
А переверніть пудові журнали та пошукайте, чи нема там чого-небудь такого, як «Свяченая вода», — і не турбуйтесь, бо, єй-богу, не найдете.
Т.Г. Шевченко,
ПЕРЕДМОВА ДО НЕЗДІЙСНЕНОГО ВИДАННЯ «КОБЗАРЯ»,
Седнев,
1847, травня 8.
————————————-
Вук Стефанович Караджіч (7 листопада 1787 — 7 лютого 1864) — сербський лінгвіст.
Реформував сербську літературну мову і стандартизував сербську кирилицю. Поклав в основу сербського правопису фонетичний принцип («як чується, так і пишеться»).
————————————-
Павел Йосиф Шафарик (13 квітня, 1795 – 26 червня 1861) — визначний славіст, діяч чеського і словацького відродження.
Закінчив університет в Єні (Німеччина) і в дусі німецьких романтиків досліджував етногенезу слов’янських народів, мови і фольклору та історію.
У своїх працях доводив індоєвропейське походження слов’ян та визнавав окремішність української та російської мов.
Тарас Шевченко присвятив Шафарику поему «Єретик».
А як же величезна кількість слів іншомовного походження, які вже «прижилися» в українській мові? Що, викинути їх зі словників? Замінити, наприклад, рюкзак наплічником, пробки (на дорогах у часи пік) на корки (до речі, Kork — це німецьке слово, як і Krawatte — краватка, і ще дуже багато інших слів і виразів, і чим воно краще за російське, з тим же значенням, я не розумію.
cravatte — французское, halstuch — немецкое
Куда податься простому украинцу? Везде обвинят в прогибе перед Западом 😉
Вот — вот, прицепились к несчастным словам! 🙂 Из 2 слов иностранного происхождения выбирают «более украинское». Или может им важно теперь ОТКУДА оно к нам пришло? С точки зрения политической лояльности? 🙂 Русские для Украины сейчас «пригноблювачі», а немцы и французы — друзья-товарищи. Правда очень быстро забывается при этом Отечественная война 1812 г., и обе мировых — а ведь они, наверное, не меньше бед принесли и жизней забрали, если не больше! К тому же, всё новое, как известно, хорошо забытое старое. Такое было в своё время и в России, во времена Карамзина, когда славянофилы, протестуя против засилья в русском языке слов иностранного происхождения, предлагали от них избавиться и заменить русскими аналогами. Выходило примерно так (как их карамзинисты дразнили): «Хорошилище идёт по гульбищу на ристалище в мокроступах», что в переводе на нормальный язык значит: «Франт идёт по бульвару в театр в калошах».
Язык сам может выбрать, что оставлять, а что выбрасывать, да кто ж ему это позволит! 🙂
«А як же величезна кількість слів іншомовного походження, які вже “прижилися” в українській мові?»
У будь-якій літературній або розмовній мові є величезна кількість запозичень. В українській їх не менше ніж у російській. Що з того?
«Що, викинути їх зі словників?»
Ви говорите про «мовний пуризм». Подивіться що це слово значить. До реальної мови чи мовних процесів це явище відношення не має.
«Замінити, наприклад, рюкзак наплічником»
Це два унормовані літературно слова що позначають одне поняття. Перше — запозичення з німецької через російську та польську. Друге — простонародне. Обидва унормовані — одже мають право на інування та вживання в залежності від контексту
«пробки (на дорогах у часи пік) на корки»
Жодного разу не чув про таке
«до речі, Kork — це німецьке слово»
Так, німецьке за походженням. Якщо вже про цю тему, то рос. «Бутылка» та укр. «Пляшка» — також запозичення, просто у російській відбулося запозичення з французької безпосередньо, в українській — з німецької очевидно через польську через історико-географічні особливості.
«Krawatte — краватка»
Вже пояснили.
«дуже багато інших слів і виразів»
У будь-якій сучасній літературній мові — море іноземних слів пізнього (18-20 ст.) чи раннього (10-18 ст.) запозичення за походженням.
«чим воно краще за російське, з тим же значенням, я не розумію»
Тим, що у нас — різні мови з різними мовними історією та традиціями.
«из 2 слов иностранного происхождения выбирают “более украинское”»
Ви розумієте що українська мова не = російській?
«Русские для Украины сейчас “пригноблювачі”, а немцы и французы — друзья-товарищи»
У Вас гарячка очевидно 🙂
«славянофилы, протестуя против засилья в русском языке слов иностранного происхождения»
Ви зному згадуєте пуристів. Але вони суттємо на мовні процеси не впливають.
Що стосується російської літературної мови — на відміну від української на неї набагато сильніший вплив мала церковнослов»янська оскільки на території Росії було багато специфічних діалектів східнослов»янської мовної групи і взяти якийсь одниз з них з основу (як це було зроблено в Україні) було складно.
«Язык сам может выбрать, что оставлять, а что выбрасывать, да кто ж ему это позволит!»
Правильно мислите. А якби до цього ще додати знання предмету… 🙂