«Висока культура» радянського народу

Наприкінці 1960-х років підросло перше повоєнне покоління, діти та онуки робітників та селян, для яких плоди індустріалізації були природними, а жахи, що випали на долю батьків у революціях, голоді, репресіях, розрусі, майже витіснилися у сферу давньої історії. Незважаючи на відчайдушні спроби радянської влади увіковічнити пафос свого пророкованого і невідворотного народження, це покоління вже переставало відчувати спорідненість з героями революції.

Разом із зростанням побутового добробуту у дітей робітників та селян з’явився потяг до високого, до витонченого та благородного. Реабілітована остаточно по війні російська дворянська класика та перекладна світова література стала чудовим ґрунтом для найрізноманітніших мрій про панський спосіб життя, надавала зразки висококультурності. Окремим, вихованим на цій літературі радянським інтеліґентам, випадала нагода примірити на себе і панський світогляд.

Цінним маркером поширення такого світовідчуття у масовій радянській культурі став серіал «Адьютант его превосходительства» (1969), де вишуканий головний герой свій, за «наших», але, разом із тим, благородний, добре одягнутий у красивий офіцерський мундир; Соломін впорався з роллю. У той саме час на українському екрані майже десятиліття панує комедія з міщанського побиту зі співами і танцями «За двома зайцями» (1961). Глядач з потягом до високого починає розуміти, що за пародією Голохвостого та Проні ховається світ, до якого ті, яко міщани, не належать, але прагнуть, принаймні, доторкнутися, зімітувати. Той загадковий світ високої культури, до існування якого вже з’явилася цікавість радянського українця; надто правильні прісні герої з соціальних низів вже не справляють враження.

Тут слід сказати, що потреба «високої культури» (термін Ґеллнера) у радянського населення з’явилася зовсім не випадково. Саме 1960-і роки стали переломним моментом в утворенні нової історичної спільноти — радянського народу, що його концептуальне оформлення і проговорення у суспільстві відбувалося у наступне десятиліття. З’явившись як проект, ідея Радянського Союзу стимулювала керівників і в національній політиці поставитися до утворення радянського народу суто по-модерністськи. Спільне героїчне минуле, звитяги в ім’я патріотизму, зверненого до радянської батьківщини, спільна економіка та ідеологічні основи бачення комуністичного майбутнього експлуатувалися у типово конструктивістські способи прищеплювання новітньої радянської ідентичності. Скоріше за все, цілком інтуїтивно культуртреґери перевинаходили традиційні засоби національного будівництва. А саме, відкривали численні музеї (головно, Леніна та ВОВ), пам’ятники радянськім героям по всій країні, використовувалася наочна агітація у вигляді лозунгів, радянські обов’язкові ритуали у всіх колективах, пихаті контури «найбільшої в світі» держави, що займає — і це до кожного донесено — «одну шосту частину суші», централізовані змі тощо. Не дивно, що росіяни стали першою жертвою радянізації, радянська висока культура назавжди заступила російську дореволюційну, яка так і не змогла стати національною. Росіяни були першою жертвою, але й першим отримувачем зиску, як сформований радянський нарід, оскільки для них єдиних не існувало формальних бар’єрів, адже в основу радянської високої культури було покладено все-таки російську класику, російську мову та російський менталітет. Загалом — радянській тожсамості було принесено у жертву російську етнічність.

Звернення до образу висококультурного «свого» в історії СРСР (з найдавніших часів) цілком відповідає часу утворення цієї нової історичної спільноти. При цьому історичний матеріал, який закономірно експлуатувався весь час, подавася не як щось втрачене, а навпаки — цінний набуток. Оскільки найкращі представники були на «нашому» боці (Ленін-то був з дворян, — шепотом), то все відкинуте, а значить проскрибоване, виявилось не досить високим для «нас», найвищого, найдосконалішого і найпроґресивнішого ладу в світі.

Можна подумати, що перед такою потужною, свідомою своїх цілей машиною тотального державного зрівняння, з відкрито проголошеною метою «злиття народів», не було шансів сховатися у жодного громадянина. Але, як це часто буває, спасіння йшло з того самого джерела, що й небезпека. Найголовніші способи позбавлення населення попередньої етнічності та повна і безповоротня асиміляція у єдиний радянський народ виявилися ідеологічно ускладненими для безпроблемного навернення неросіян. Формально існували національні та автономні республіки, релікт ленінської політики вгамування інородців. Паспортна система надійно фіксувала національність за батьками, а кожен перепис її підтверджував. Мова шкільної освіти — здобуток визвольних змагань — в республіках також не могла бути відверто замінена на російську, як це було зроблено за інших часів та обставин з українськими школами на Кубані у 1933-му. Запізнілий наступ на школу почали щойно у 70-ті роки, коли влада усвідомила важливість мовної асиміляції. Ідеологічні засади держави парадоксальним чином ускладнювали винародовлення меншин.

Отже, для власне української високої культури в радянській державі не було місця. Але офіційна ідеологія не дозволяла померти і низькій. Дивовижне перебування у непритомності, несвідомості між неможливим життям, та не менш неможливою смертю породжувало всю українську радянську культуру повоєнного часу. Ті, хто наважувався вийти за встановлені колись межі української народності для хатнього вжитку, підпадали репресіям. Ті, хто піднімався до високої радянської культури, набуваючи офіційної ідентичності, по суті залишали власну народність. У притлумленому стані, щонайближче до народу та правовірного ідеологічного канону, який ґарантував виживання, і переховувалася українська ідентичність аж до Перебудови. Народу, «якого Правди сила ніким звойована ще не була».

Націоналізм за своєю природою усуває чужу високу культуру, але не заради того, аби її заступила своя низька. Навпаки, щоб замінити чужу своєю відродженою або винайденою високою культурою. Це є основною програмою будь-яких націоналізмів, суттю будь-якого «національного відродження». На що ж випадає опертися українцям сьогодні?