180 градусов.

Полтавський поміщик Семен Михайлович Кочубей, відомий нам не лише своїм зрадливим невдахою прапрадідом, а головно тим, що саме він профінансував видання «Енеїди» Котляревського, наприкінці життя написав до малоросійського військового губернатора М.Г.Ріпнина (Рєпніна) кілька листів, в яких виклав свої міркування про необхідність якнайскорішого злиття малоросіян з росіянами та необхідні адміністративні міри.

Серед міркувань економічної та політичної уніфікації, піднімав нащадок козацької старшини і проблему самоназви. Саме ім’я «малоросійський козак» видавалось йому таким, що зберігає славу предків і роз’єднує народи:

«Наконец, чтобы преобразовать для пользы ее Малороссию, не можно ли бы и самое имя козака заменить другим? Это совершенно было бы для земли сей благодеяние. В Польше оставшейся части Малороссии, имя сие исчезло и все слилось с именем поляка. Почему бы их не назвать, сих свободного состояния жителей, полтавскими украинцами и черниговскими украинцами? Можно бы и губернии назвать: Украинскою Полтавскою и Украинскою Черниговскою. Обе же губернии вместе сохранили бы название Малороссии, так как Могилевская и проч. вместе составляют Белоруссию, три губернии Новую Россию, десятки Великороссию и проч., и проч. По крайней мере не было бы малороссийского козака, столь званного для воспоминания многого и для лени и столь противящегося смешению сего народа с русским.11 февр. 1832.»

Якби полтавський поміщик Кочубей міг знати, що за наступні п’ятдесят років русини під тиском уніфікаторів приймуть ім’я українців як національне, а малоросами зневажливо називатимуть тих, хто поділяє викладені погляди на злиття народів…

Є в листах і цікаві передбачення. Так, досить впевнено була сформульована майбутня Погодинська теорія про різне походження українців і росіян, і бажане для автора об’єднання з росіянами подається далеко не як «воз’єднання», а як братське злиття різних народів, викликане політичною доцільністю.