И тут не обошлось без Тимошенко
Инфляция во Франции в марте достигла максимума за 17 лет. По сравнению с мартом 2007 года потребительские цены в стране поднялись на 3,2%, сообщает AFP.
Такие темпы роста цен являются максимальными с августа 1991 года. Инфляция в марте 2008 по сравнению с февралем составила 0,8 процента, что, в свою очередь, является максимумом с 1987 года. В феврале инфляция за год равнялась 2,8%.
Основной причиной высокой инфляции стал взрывной рост цен на энергоносители, составивший 2,7% за март и 12,7% в годовом исчислении. Стоимость продовольствия выросла на 0,4% за месяц и 5,3% за год.
Сдерживание высоких темпов роста цен является главной целью политики Европейского Центробанка (ЕЦБ), который для этого удерживает ставку рефинансирования на уровне 4 процента. В целом в Еврозоне инфляция составила 3,5%, что является абсолютным рекордом с момента создания евро. Как заявил глава Банка Франции Кристиан Нуайе, рост цен в Еврозоне значительно превысил уровень в 2%, требуемый для финансовой стабильности.
Параллельно данные по инфляции опубликовала и Великобритания. Годовые темпы роста цен сохранились на уровне 2,5%, ниже, чем предсказывали аналитики.
Ранее глава МВФ Доминик Стросс-Канн заявил, что инфляция, в особенности рост цен на продукты питания, может стать причиной будущих конфликтов в мире
Не обошлось без Тимошенко, говорите?
Ну Вы загнули!
При чём тут хорошая она?!
Это всё последствия вредительской деятельности антиукраинских сил во главе с Януковичем, Ахметовым и прочими бандитами.
Нет, даже начнём с Кучмы или сразу со Щербицкого.
А может, Хрущёв виноват во всём?
Вот Сталин такого бы не допустил…
Система влади в результаті домовленостей зими 2004 року змінилась лише за формою, під тиском обставин і явно всупереч бажанням найближчого оточення нового президента.
Хоча це й парадоксально, це сталося багато в чому завдяки організаторській неспроможності самого президента, котрий, можливо, досяг рівня компетентності в ролі найвищого фінансового менеджера країни, але виявився непридатним для ролі найвищого політичного менеджера і для управління успадкованою ним системою «кормлінь» і противаг в країні з вкрай низьким рівнем суспільної легітимності чинної влади.
Проте зміни у влади, що трактували як перехід до «парламентсько-президентської» республіки, насправді призвели не так до розпаду створеної за часів Л. Кучми системи противаг, як до різкого ослаблення інституту президентства і зміщення центру влади до парламенту та уряду. Останні, своєю чергою, перетворилися на філії найбільших фінансово-промислових груп.
Можливо, у перспективі ситуація, що склалася в результаті кризи влади 2006 — 2007 років обіцяє більший обсяг доступу громадян до влади через інститути представницької демократії, проте безпосередньо після виборів 2006 року і набуття чинності положень «політичної реформи» результат невтішний: якщо раніше олігархи і бюрократія змушені були розпилювати ресурси між президентським офісом і парламентом, то тепер їм вистачає контрольованого ними парламенту, який створює видимість демократії, і контрольованого ними ж уряду.
Олігархія та бюрократія досягли вищої точки влади, а отже, надалі можна очікувати або горизонтального (регіонального) розвитку схеми влади, сформованої на національному рівні, або чергової масштабної кризи, спричиненої, з одного боку, поляризацією інтересів й конфліктами усередині фінансово-промислових груп та між ними, з іншого — поступовим визріванням структур громадянського суспільства, до яких зазначені групи змушені будуть апелювати.