Да и Янукович обеими руками за вступление в НАТО в 2008 году

У 2004 році Національним інститутом стратегічних досліджень при президенті України, тоді — Леонідові Кучмі, інститут економічного прогнозування академії наук та міністерство економіки та з питань європейської інтеграції опублікували «Стратегію економічного та соціального розвитку України на 2004-2015 роки «Шляхом європейської інтеграції».

У книжці гордо (виділено жирним) зазначено «Загальне керівництво підготовкою Стратегії здійснював прем’єр-міністр України В.Ф.Янукович».

Читаємо, що ж нам планував Віктор Федорович:

2004 рік – затвердження ПДЧ (с. 23)

до 2006 року – подача заявки на вступ до НАТО (с.23)

до 2008 року – вступ України до НАТО (с. 24)

Про референдум в цьому тексті не згадується. Може погано автор шукав, тоді хай підкажуть панове Ганна Герман чи Михайло Чечетов, або Нестор Шуфрич.

Останній у 2004 році був в лавах СДПУ (о), а його партійний начальник Віктор Медведчук очолював адміністрацію президента Кучми.

Як вже наступного року «об’єднані есдеки» могли ініціювати референдум проти НАТО, не зовсім зрозуміло. Хіба що несподівано прозріли.

А відповідь проста. У 2004 році, в умовах міжнародної ізоляції Кучми, всі вони хотіли показати, що «білі й пухнасті».

То ж коли саме «регіонали» висловлювали свої щирі прагнення? Може, вони насправді пронатівці і те, що відбувається зараз у парламенті, тільки гра, щоб здобути підтримку певних кіл на півночі?

До речі, міністром закордонних справ України тоді був щиро шанований автором кадровий дипломат Костянтин Грищенко. Нині він є міністром закордонних справ в опозиційному уряді Януковича.

На відміну від згаданих вище осіб, він на посаді посла у Вашингтоні і потім очільника МЗС справді зробив немало для того, щоб діалог України з НАТО тоді, в умовах міжнародної ізоляції, не тільки не припинився, а й, по можливості, поглиблювався.

Олексій Гарань, проф. НаУКМА, доктор історичних наук