Когда читаешь о таких притеснениях русского языка — хочется всё крушить.
У районному відділенні українського банка від військового песіонера Петра Олексюка вимагали заповнити бланк російською мовою. Оскільки клієнт не погодився, грошей йому не видали. Моральні і фінансові збитки позивач оцінив у шість мільйонів гривень. Суд суттєво зменшив суму компенсації. Тож борець за права рідної мови зупинятися не збирається.
Дві тисячі п’ятий був не найкращим роком у житті Петра Олексюка. Йому вчасно не виплатили зарплату. Тож дружина з Вінниці надіслала грошовий переказ. Але коштів він так і не побачив. Причина — він заповнив банківський бланк українською.
Петро Олексюк, позивач: «Мені говорили — що ви права качаєте. Всі люди як люди. Пишуть так, як їм говорять У нас такі правила. Виконуйте те, що ми вам кажемо. Інакше грошей не дамо. Я відмовився писати по-російськи і мені відмовилися видавати гроші».
Після цього Петро Олексюк пережив напад стенокардії, гіпертонічний криз та тривалу депресію. Найбільше його обурив той факт, що у власній державі працівники банку відмовили йому в обслуговуванні рідною мовою.
Петро Олексюк, позивач: «У мене зовсім не було грошей. Останні 75 копійок я витратив на поїздку до відділення приватбанку. Після цього я три дні голодував. У мене не було ні цукру, ні чаю до цукру».
Потім почалася судова епопея. Після півторарічного розгляду справи Васильківський суд виніс вирок — стягнути з банку на користь позивача шість тисяч гривень проти заявлених у позові шести мільйонів. Петро Олексюк незадоволений. Каже для такого банку ця сума мізерна і навряд змусить змінити ставлення до україномовних клієнтів. Позивач оскаржив рішення в Апеляційному суді київської області. Свою апеляцію подали і представники банку. Причиною конфлікту вони вважають неврівноважений стан позивача.
Віктор Воробйов, представник банку: «Цей позов виник внаслідок стану здоров’я Олексюка, його особистості та в зв’язку з його особливим відношенням до мовного питання. Ми просимо залишити позов без задоволення».
Апеляційний суд Київської області відмовив у задоволенні скарги і Олексюку, і банку. Відповідач відмовився від коментарів. Однак не на камеру повідомив — з їхнього боку подальших оскаржень не буде.
Наталія Жижко, 5 канал: «Шість тисяч гривень за приниження національної гідності. Таке рішення суду позивач вважає несправедливим. Тепер він шукатиме правди у Верховному Суді. Утім, щоб відстояти своє право спілкуватися рідною мовою Петро Олексюк сповнений рішучості дійти до Європейського суду з прав людини».
Підполковник Петро Олексюк народився у Вінниці. Ходив у російськомовний дитсадок, закінчував російську школу, з одногрупниками медичного інституту теж спілкувався російською. Каже, що до 28 років українською майже не говорив.
— Переклинило в армії, — згадує чоловік. — Служив на Далекому сході — Владивосток, Усурійськ. Їду якось в автобусі, а до мене чоловік звертається українською мовою. Виходжу у селі — а там усі так розмовляють. Запитую в одного чоловіка, чому. А він відповідає: ”Ми вихідці з України. Мій дід у 1903-му три роки на волах сюди добирався”. Мені стало соромно.
Відтоді Петро Іванович говорить лише українською. Після армії служив військовим лікарем у медичних частинах Старокостянтинова Хмельницької області, Первомайська Миколаївської, Вінниці. Із дружиною Лілією, якій нині 38 років, та 11-річним сином Іваном жили у військових гуртожитках, винаймали квартири. Наприкінці серпня 2005-го Олексюка перевели до військової частини А0820 до Василькова.
адміну — окрема подяка за виправення помилок, щось я занадто мало думаю коли в процесі набору 🙂
Эти националисты — страшные люди, чесслово… Ради денег готовы на всё!
И где? Там, где русскоязычие в самой большой опасности — в Виннице!
ЗЫ: Как-то слишком эмоционально написана статья… 😉 Кстати, чем не пример для всего угнетенного русскоязычного юга, востока, центра и частично запада Украины.
Я думаю тому і компенсація 6 000, а не 5 000 000, щоб прецеденту не створювати 🙂
А взагалі імхо досить врівноважена стаття. Ні тобі москалів, ні східняків, ні януковича з москвичами, що спустилися з полонин, чи то пак пардон — вилізли з боліт 🙂
Якось сухо й нудно, ну людина, ну захищає права, ну суд. Ні тобі слово про вселенську змову влади, що продалася москві.
Ну в таких випадках у нормальних відділеннях нормальних банків тобі просто перезаповнюють необхідною мовою і дають підписати. Якщо вже у тебе якісь малозрозумілі їм принципи.
Я вот не далее, как сегодня составлял акт о том, что один человек не проживает по определённому адресу.
Естественно, на украинском.
Когда дожшла очередь до подписей жильцов этого дома, то мне пришлось выслушать от них пару ласковых за «бандеровщину».
Хотя «перевести стрелки» удалось быстро, но непонятнки остаются: почему все должны извращаться, когда гораздо легче и правильнее писать и читать на родном языке.
Ведь этот документ не имел общегосударственного значения.
Никто его в других регионах читать не собирается.
Так почему бы для таких случаев не ввести статус региональных языков?
Не обговорювати доцільність, а зі зневагою говорити про мову людей, на крові та поті, а часом і на кістках яких вирощувався хліб, який їли батьки тих пожильців та вони самі — можуть тільки а) сліпці б) падлюки.
Якщо сліпим ще можна допомогти, то падлюкам — навряд чи. Дуже радий за те що Ви змогли перевести стрілки, але щиро сумніваюся, що освітченій та розуній людині притаманне потурання сліпоті чи підлості.
Статус якої б там не було мови — тема інша.
Да никто никаких костей не трогал.
Но почему надо извращаться?
Ведь язык должен существовать для человека, а не человек для языка.
Если документ не будут читать те, для кого обязательно нужен украинский, то его вполне можно было бы разрешить и на русском составлять.
Зачем же делать всем как понеудобнее.
Ну Вам видніше, що там про мову (байдуже яку) казали.
Моя скромна гіпотеза — щоб потім діти, що цікавляться предками (такі як я) не дивувалися і не соромилися свого походження, вузькості знань своїх батьків і як наслідок своїх. Якщо ж їм буде на такі расклады надыметь — Ваша правда, нафіг потрібно.
Если у людей есть такое желание, добровольное- сколько угодно.
И агитировать можно и нужно за то, что агитирующий считает достойным агитации.
Главное- свобода.
Якби ж то дві мови були рівноправними за свою історію, всі люди були свідомими свого походження, мови, історії та і взагалі знали все ще від народження. А в тій ситуації що склалася, коли більшість українців знаходяться у російському мовному середовищі, я щось іншого виходу не бачу. Інша справа що це все відбувається криво і косо і за 15 років таке враження що до людей тільки новини долітали. В основному російські.
Понятно, понятно.
Добровольно-принудительно.
А Ви своїх дітей російської мови як навчаєте? Добровольно-принудительно?
Чи Ви перед цим поцікавилися їхньою думкою?
Ще скажіть, що про це повинна подбати держава.
Бо родина- осередок суспільства. 😉
І усі вперед, до світлого майбутнього! 🙂
Ось бачите як все непросто 🙂 Я ж до цього спеціально і веду.
Тому едина більш-менш прийнятна теза яка, як на мене, не звучить по-дурному — чим більше вибір, тим краще. Знає дитина ще й англійську? — краще. Знає російську? — краще. Має ще й військову освіту? — краще 🙂
Але тільки це повинно бути добровільно.
Зараз я бачу кашу в головах дітей.
Кашу з обривків українських і російських слів.
А отут ще англійський.
Бо наша школа знаходиться на Молдаванці (чули про такий район Одеси?).
Контингент дітей (і батьків) нас звичайно не балує особливим інтелектом і прагненням до знань.
Хоча є і виключення, але вони погоду не роблять.
На жаль.
Коли в учнях (та батьках) немає бажання і розуміння, навіщо взагалі потрібно вчитися, вчитель мало чому може навчити.
Мені здається, що необхідно обмежити освіту частини дітей рівнем початкової школи, а потім відправляти їх до реального училища.
Тому що ця сама частина дітей мало того, що не учиться сама- вона не дає учитися тим, хто цього прагне.
І проблема досить серйозна.
Я б взагалі поставив біля дверей кожного класу (хоча б до 8-9 класу) ослін і поруч цебро з різками.
Я не кровожерливий, але ця міра напевно дала б досить позитивний ефект у посиленні тяги до знань (або хоча б до дисципліни). 🙂 🙁
А те, що Ви говорите «чим більше знань- тим краще» -хто буде сперечатися? 🙂
Мені здається основну проблему нашої освіти дуже добре висвітлено в нотатках Неретина, власне я практично не можу з ним посперечатися. Я правда не зовсім впевнений, що Ви його прочитали повністю, але там і справді багатенько матеріалу — він дуже детально розглядає причини, поточну ситуацію, наслідки, і я з ним практично абсолютно погоджується, благо є власний, не такий віддалений у часі досвід.
Я думаю проблема тут не в тому що вчать 1 іноземну мову, а у дещо в іншому.
У нас завелике загальне навантаження, навантаження щоб зайняти вчителів, учнів, в той час як більшість цих знань — просто для галочки, реальної користі з них немає, а людина так не може навчатися, такими обсягами і з такою метою — щоб у табелі були всі 12.
Основна маса загальнообов»язкових дисциплін переобтяжена, багато з них потрібно об»єднати у загальніші, доступніші, але й цікавіші та практичніші курси. А так виходить ми 10 років вчимо невідомо що, ну а що можна так довго вчити? Обсяг реально користих знань які дає школа зовсім не значний, порівнюючи з затратами часу.
Особливо з тим, що стосується якості знань точних наук — у нас практично не вчать математиці, фізиці і т.п., відбувається просто підміна понять — дітям прищеплюють ненависть і стах перед точними науками довбаючи їх прикладами і схемами які дають лише знання та вміння з розв»язування нікому не потрібних задач. Всього дають і справді забагато — те, що пробують повпихати в голови просто ні в які ворота не лізе, його просто забагато.
В результаті дитина й не знає нічого і боїться всього, і це часто не її вина — я теж у школі вчився не відмінно, це ж просто було неможливо — ну для чого мені потрібна хімія в такому обсязі як я «вчив» у 10-11 чи коли там це було? НІХТО НІКОМУ толком не пояснював як воно і що працює, замість того довбали якісь формули, щось рахували — це ж маячня! Ці всі предмети потрібно об»єднувати і давати раніше, а вже потім у старших класах вивчати поглиблено якщо це комусь потрібно, а після гідного ввідного курсу багато кому буде потрібно. У нас же навпаки — всім потрібно прищепити патологічний страх перед фізикою та математикою. Але те, що дітям дають у школі — це не математика! Ну і поряд же не лежало.
І я думаю тут батьки багато в чому праві, коли не розуміють для чого це потрібно. Моживим виходом є система освіти схожа на німецьку — там є загальна початкова базова освіта, потім за успіхами та бажанням учня чи батьків він переходить або у спеціальну школу по якомусь ремеслу, або у підготовчу до вишу школу. Після останньої він вступає до університету (практика + теорія), або до професійної вищої школи (багато практики + мало теорії), напрямки навчання дуже схожі, але профвиші більш інженерно-орієнтовані.
—————
Про Молдаванку звичайно чув
«есть у нас в районе Молдаванки улица обычная друзья, старенькие дворики подметают дворники чтоб сияла улица моя» и т.п. Це про Мясоедовскую 🙂
«эта шкоола, Саламона Пляра, школа бальних танцев, Вам гаварят, две шаги налева…» 🙂
і ще купка чогось подібного 🙂
Я свого часу опинився у квартирі одина на один з касетою одеської музики, то довелося прослухати 🙂
—————
Щодо різок, то у першому класі такого у багатьох такого вистачає — і жувачки на лоба ліплять, і горлають до посиніння, і лінійками б»ють по пальцях, це кому як пощастить.
Ну а підтримання дисципліни — для цього потрібні не різки, а знання психології, звичайно ж це непроста задача. Давайте я Вам з Неретина наведу приклад:
Еще о ПТУ и тех, кто в них работал. Одна моя знакомая (я к сожалению не записал в свое время ее рассказов) после распределения столкнулась с жесткой необходимостью быстро сменить место работы. В то время, человек («молодой специалист») , окончивший вуз, должен был 3 года проработать в месте, куда он распределился. В принципе вопрос о смене места был разрешим, но связан с трудностями, а у Лены не было возможности с этим тянуть. Должность «освобожденного» комсомольского секретаря ПТУ была остродефицитной, и на нее можно было перейти откуда угодно (напомню, что «освобожденный» означало, что у человек официально занимался только комсомольской работой и за это получал зарплату).
«Освобожденных» деятелей переодически отправляли на специальные курсы, где их обучали разным полезным в хозяйстве вещам, в частности технике контроля над толпой. По показаням Лены, учили хорошо и эффективно. Кстати, это сходится с моими наблюдениями за «комсомольцами».
И вот ее «вызывают» и говорят: «Видите, список из 9 человек. Если их оставить на лето в Москве, то их посадят. Это не нужно ни им самим, ни их потенциальным жертвам. Так вот. Вы берете их и идете в поход по местам боевой славы».
На третий день похода по лесам Калининской области, добры молодцы взбунтовались, и заявили, что никто из них не будет разжигать костра и готовить. «Ладно» — сказала Лена. К обеду следующего дня костер загорелся.
В те времена по телевизору периодически сообщали: «В этом году комсомольцы Москвы совершили столько-то (много, но не помню порядка величины) походов по местам боевой славы. Найдено….» . Я тогда не мог понять, что эти слова значат, потому что ни о каких реальных «походах» не слышал.
—————
Щодо «більше знань — краще» я мав на увазі не «більше предметів — краще». Щодо географій, історій, фізик, математик, етик та естетик варто розуміти навпаки, тобто вже краще менше ніж так, результат все одно той самий 🙂
Насчёт того, что в школах у нас не следует учить точные науки- это Вы меня удивили.
Ведь каждая точная наука лишний раз подводит учащегося к правильному пониманию закономерностей, свойственных окружающему нас миру.
Как это не надо решать задачи?!
Ведь ничего сложного в школьных задачах по химии нет.
Задачи на количество вещества весьма просты, и каждая из них не оставляет сомнений в том, что в природе ничего не возникает из пустоты, и в пустоту не исчезает.
В химических формулах всё под контролем, ничто не остаётся без внимания и понимания.
И всё достаточно просто в пределах школьного курса.
И впоследствии сознании выросших учеников не останется места для всяких «знахарей»,»экстрасенсов» и прочих колдунов.
Так что Ваши слова меня где-то даже изумили: технарь всё-таки, и вдруг такие высказывания.
Кстати, интересно Ваше мнение об Гордоне.
Как он мог согласиться рекламировать эту чудодейственную «пирамидку»?!
Стыд и позор!
Понятно, что деньги не пахнут, но ведь люди ему верят.
В моих глазах после этого он упал очень и очень сильно.
А вообще советская система образования (всеобщего, массового образования) была очень хороша.
Были очень хорошие учебники, адаптированные под тех, для кого они были предназначены.
Сейчас новые украинские учебники гораздо хуже, гораздо.
По всем предметам.
В каждом их них есть те или иные огрехи.
Я ведь разговариваю с учителями, и все говорят, что советские учебники были лучше нынешних.
И не подумайте, что наша школа такая уж…задрипаная, что ли. 🙂
Её окончило в своё время достаточно большое количество известных в городе и стране людей.
Председатель нашей Малиновской райадминистрации Балан, директора школы №103, Мариинской гиназии, председатель Счётной палаты Украины http://who-is-who.com.ua/bookmaket/economisty2006/2/14.html ,
актёр Владимир Комаров http://www.kinoexpert.ru/index.asp?comm=5&kw=13029
Ещё вот некий успешный биржевой спекулянт Герчик, хотя он и не лучший пример
http://coinde.ru/?page=viewarticle&aid=53
Последний недавно приезжал в Одессу, приходил в школу и хвастался перед учителями, какой он весь сверхумный и сверхзамечательный.
Типа выбился в люди из этого «захолустья».
На что одна учительница ему вполне резонно заметила «А зачем тогда прнходишь сюда?»
Неприятный заносчивый тип, чересчур завышенное самомнение.
Так что и мы не лыком шиты, вот! 🙂
\\Насчёт того, что в школах у нас не следует учить точные науки- это Вы меня удивили.
\\Ведь каждая точная наука лишний раз подводит учащегося к правильному пониманию \\закономерностей, свойственных окружающему нас миру.
Безумовно. Але у нас вивчення «природніх» наук зводиться до нескінченного сомну прикладів які нікому крім шкільної програми не потрібні. За цей час можна з меншим тріпанням нервів досягти значно кращих результатів у розумінні дитиною предмету і світу.
\\Как это не надо решать задачи?!
\\Ведь ничего сложного в школьных задачах по химии нет.
\\Задачи на количество вещества весьма просты, и каждая из них не оставляет сомнений \\в том, что в природе ничего не возникает из пустоты, и в пустоту не исчезает.
\\В химических формулах всё под контролем, ничто не остаётся без внимания и понимания.
Ви розумієте що дітям ваші формули нічого не кажуть про «пустоты, и в пустоту»? Для них кожен предмет із «о-світи» ідеями перетворюється у «вос-питание» формулами — у танці жерців навколо тотему з прикладами. У кращому разі дитина почувається жерцем, у гіршому — жертвою. Дуже рідко і то в основному по-за межею шкільних занять самостійно, з чиєють допомогою, у гуртках (школа такими талановитими дітьми сприймається як апарат примусу якого потрібно здихатися пошвидше) з дітей виходить щось путнє у плані точних наук. Школа як джерело освіти для таких людей закінчується у 6-му класі, розумієте?
Вчити потрібно ідеям, найважливіший і найпотужніший інструмент у точних науках — ІНТУІЦІЯ, розумієте? Все потрібно пояснювати дуже просто і наочно — бо все у межах необхідної початкової освіти і є наочно! І лише потім, лише деякою мірою це закріплювати механічними навичками. А у нас із 60-тих років усе робиться навпаки.
\\И всё достаточно просто в пределах школьного курса.
\\И впоследствии сознании выросших учеников не останется места для всяких \\“знахарей”,”экстрасенсов” и прочих колдунов.
От якраз уявлення про точні науки і залишається на рівні чаклунства та відьмацтва. Як результат — більшість повністю втрачає бачення структури, картини, втрачає розуміння простоти знань.
Електрика, механіка, біологія, не кажу вже про синуси, косинуси та модулі залишається у пам»яті як купа задач і прикладів які невідомо для чого були потрібні.
\\Так что Ваши слова меня где-то даже изумили: технарь всё-таки, и вдруг такие \\высказывания.
От саме тому що я «технарь», далеко не геній, мав ці всі перелічені проблеми — я так і кажу. Я реально не бачу толку практично з 70% часу, що я провів у нашій школі та виші. Той об»єм який мені «дали» — реально підходить лише як оцінювач моєї соціальної живучості та витривалості. Зі знаннями він мало має спільного.
Реальні аргументи «за» нашу сучасну систему освіти включають лише один — дитина соціалізується, вчиться діалогу з колективом. Даруйте, але навичкам виживання та соціалізації дитину можна навчити за пару днів. Це не складно, все відбувається приблизно як у стаді гібонів.
Ну-у-у-у, Вы что-то уж слишком мрачно.
1. Многое зависит от учителя, желания ученика, и от отношения его родителей.
Мне на уроках химии было интересно.
Интересно и до сих пор.
И помогаю школьникам с задачами, когда подходят (знают же, что разбираюсь). 🙂
Хотя для них почему-то больше интересно, чтобы «просто» решить за них, ничего не объясняя.
При таком отношении не помогаю, а только когда слушают объяснения.
Повторюсь: «Многое зависит от учителя, желания ученика, и от отношения его родителей.»
Сами школьные программы считаю довольно удачной осовремененной копией ещё более хороших программ времён СССР.
2. Ваши предложения взамен?
Та ні, просто тверезий погляд із середини системи.
1. Безумовно багато. Але коли вчитель — просто гвинтик у поганому механізмі, то багато він не зробить. Найкраще — троши допоможе тому, хто вже і !!без нього сам може!! вчитися, або зробить життя інших учнів простішим, не довбатиму їх формулами.
О, значить я вгадав щодо хімії, самі ж відповідати не хотіли, то я трошки того, згадав цей предмет 😉
А який толк в цих задачах? Учень може після них вирАзно описати сучасний стан хімії, хімічну картину світу, інструменти які він може застосувати на практиці, які галузі є, напрямки в застосування? Сумніваюся. У нього в пам»яті просто залишиться туманна картина предмету під назвою «хімія» де розв»язувалися якізь задачі на молярну чи молекулярну масу фіг його знає для чого.
2. «Сами школьные программы считаю довольно неудачной осовремененной копией ещё более худших программ времён СССР 70-ых.»
Непогані програми були в СССР до 60-их, 70-их, так само як і підручники які були несуттєвими переробками ще дореволюційних. Там ставилася чітка задача виховання кадрів. Пізніше це перетворилося у свого роду пародію на інститути соціального розвитку, коли школу ти закінчуєш не для навчання, а для того щоб вступити в інститут, для того щоб мати краще становище у суспільстві. Так само і зараз.
Задач може бути три — а) загальних розвиток людини б) професійний розвиток людини с) спроба зкомбінувати а) і б) даючи пріоритет б)
Сучасна система освіти (СССРівська пізня) не дає а), такої задачі просто не стоїть. У програмах немає часу на розвиток, поясненнь концепцій та місця дисципліни у світі. Все забирають приклади і задачі, зазубрювання дат, формул і т.п.
Сучасна система освіти (СССРівська пізня) не дає б) оскільки часу для нормального розвитку професійних знань немає. Реальні знання нормальними порціями даються десь до 6-го класу. Весь інший час — боротьба за виконання програми. Приклади, дати, ще дати, ще приклади.
Сучасна система освіти (СССРівська пізня) дає трохи с), але оскільки всі предмети даються всім у однакових дуже великих обсягах, то і ця задача зазвичай провалюєтся. Як результат зі школи виходять люди які про себе з почуттям виконаного обов»язку (ще б пак, через таке навантаження пробилися!) можуть сказати:
Мы все учились понемногу
Чему-нибудь и как-нибудь,
Так воспитаньем, слава богу,
У нас немудрено блеснуть.
В універах схожа ситуація, але для накатаних спеціальностей ситуація простіша і досить непогано (посередньо) справляється з б). Звичайно адаптувати продуктів системи шкільної освіти 95% яких не мають уявляння про місце науки, економічних, інженерних дисциплін у світі складно, але через професійну спрямованість універів якісь результати є.
——
Це щодо оцінки, конструктивніше я можу ще щось написати, але трохи пізніше, пишіть якщо Вам цікаво 🙂
Соглашусь с Вами, что сейчас всё в системе школьного образования неважно.
И не улучшается, как минимум.
А вот услышать предложения по улучшению ситуации из уст неглупого человека интересно.
Только меня интересует прежде всего массовое, народное образование, а не образование детей «элиты».
До дупи»еліту».
А початкова освіта якого плану Вас цікавить? а), б), с) ?
Начнём сначала. 🙂
(І-ІІІ ступень: то, что мне ближе.)
Интересно услышать мнение человека со стороны. 🙂
Я мав на увазі «якою Ви бачите задачу освіти?»
Тобто яка мета — а) загальних розвиток людини б) професійний розвиток людини с) спроба зкомбінувати а) і б) даючи пріоритет б) чи а)
Бо усвідомлення задачі, її постановки, формулювання — це ключ до її розв»язку 🙂
У точних науках, математиці принаймні так, сумніваюся, що десь-інде інакше 😀
Тогда, конечно, а)
Нельзя объять необъятное и требовать от общеобразовательной школы чего-то большего.
втікає коментар, я його залишу доки не зберуся написати 🙂
А ведь если бы было 2 национальных языка, такая проблема, как заполнение бланков не на том языке, даже не существовала бы: принимали бы оба, и знать обязаны были бы тоже оба, без тех отговорок, что этот язык не родной.:)
Существовала бы… Зная наших чиновников, они бы кричали и били себя в грудь пяткой, что они не понимают «чужого» языка и требовали бы взятку за форму, заполненную на «другом» языке.
Чёт я не понял.
Значит, сейчас (пока один из языков неприкрыто угнетается госуларством) тем более должны требовать.
Или у меня опять (по Магу), логика хромает? 😉 🙂
А для чиновников нужно ввести экзамены по обоим языкам ( а в Крыму ещё и по крымско-татарскому), и не назначать на пост без сертификата о свободном владении обоими. Этим можно убить сразу нескольких зайцев: во-первых, станет меньше идиотов в чиновничьем аппарате (не в состоянии выучить хотя бы родственный язык — либо лентяй, либо человек с ограниченными умственными способностями, ни те, ни другие при управлении государством не нужны), а во-вторых, сразу уменьшится количество чиновников старой закалки, сидящих в своих креслах ещё с советских времён и стопорящих все новые начинания, на их место придут молодые, желающие что-то изменить к лучшему (Ах, мечты, мечты…:) ). К тому же, они, наконец, смогут почувствовать себя слугами народа, а не его хозяевами, а то у нас и чиновники, и политики воспринимают свои должности как должное, как возможность получать долги с народа, а не отдавать ему собственные. У нас управленческие посты, как в древние времена боярские звания: используются до глубокой старости и чуть ли не по наследству передаются. 🙂 Такие экзамены нужно ввести и для депутатов, и для правительства, и повторять каждые 5 лет. А за отказ общаться с людьми на их родном языке (и принимать документы) ввести криминальную ответственность сроком лет на 5 с выплатой пострадавшему морального ущерба (м. б. возможность слупить с чиновника бабки подтолкнёт наших забитых людей к тому, чтобы бороться за свои права? 🙂 ). Уверяю вас, все очень быстро либо научатся, либо отсеются!
\\Или у меня опять (по Магу), логика хромает? 😉 🙂
Хромает Саша, сейчас хоть и де-факто большинство документации ведётся на русском языке — можно в суде (я Вам пример приводил, да память видимо подвела) требовать выполнения законодательства.
\\(пока один из языков неприкрыто угнетается госуларством)
Вам не стыдно такое говорить? Давайте скажем что жадные евреи угнетают несчастных немцев, а сторонники расследований сталинских репресий обвиняют бедных чекистов.
Вы абсолютно эгоистично (в плане собственных нынешних языковых предпочтений) отрицаете реальную историю страны и народа. Реальность в том украинский язык и украинское национальное сознание на протяжении трехсот лет вытеснялись из общественной жизни по всей Украине такими средствами, которые Вам и не снились. Называть средства выведения из комы украинского «угнетением» русского языка равносильно называнию выплату Германии компенсаций евреям «Холокостом немцев». Ну нельзя же так говорить… впрочем обьяснять это человеку, национальную память поколению родителей которого принесла советская интернациональная власть, а ему советская российская — видимо довольно глупо. Какие аргументы или исторические справки не приводи — всё равно речь идёт лишь о сеюминутных языковых привычках.
А взагалі кілька цікавих розмов почалося (особливо цікавих своїми ледь не шаблонними поглядами учасників) — обов»язково приєднаюся пізніше.